Поезія Ващишин Надії
Осінь моя золота
І знову осінь у моїм саду,
Казкова, неповторна, кольорова.
Поміж дерев я стежкою іду,
Вслухаюся в мелодію чудову.
Красуня-осінь фарбу розлила.
Скрізь на деревах пурпур і багрянець.
А золото згубила край села,
Бо поскладала у старенький ранець.
Згадку срібну павучок плете,
І тихо бабине кружляє літо.
Жоржина тайну в листі береже.
Всю землю килимом барвистим вкрито.
У небі чистім линуть журавлі.
І горлиця присіла на осонні.
На скрипці грає юний вітровій.
Глибини в річці вже такі бездонні.
Йде жінка-осінь, мудра, як земля,
І щира, й щедра, на дари багата.
І сонце над полями ще кружля,
А казка неба чиста і крилата.
Осінь в природі – золото в літах,
І в косах ніжна позолота срібна.
Душа ж моя, немов осінній птах,
То тиха, то тривожна, то погідна.
Блукає осінь у моїм саду,
І я йду по життю разом із нею.
Багряну, загадкову, золоту,
Зову її сестричкою своєю.
***
Танцює осінь вальс прощальний:
Вітер веде так плавно в танці…
Кружляє з ним лист останній,
Сивий туман танцює вранці.
Танцює осінь в парі з вітром,
Звучить мелодія чудова…
І шлейф з останнім листям світлим,
І з хризантемами корона.
Із срібного туману плаття,
З краплин дощу перли прозорі.
Осіннє листя, мов багаття,
Горить у далі неозорій.
Осінь танцює, мов востаннє,
Летить натхненно попід хмарами.
І споглядає сонце раннє
На танець чарівної пари.
Танцює осінь…Як танцює!
Останній у кар’єрі танець…
Вже холод звідусюди чує.
Вже складений в дорогу ранець.
Танцює осінь вальс прощальний,
Зупиниться в останній днині…
Уже з-за гір по стежці дальній
Зима йде в хутряній свитині.
Листопад
А осінь в гості запросила листопад.
Прийшов, зірвав з дерев останнє злото.
Замріяв і задумався осінній сад,
Під ноги кинув чисту позолоту.
Так сіро, росяно, туманно навкруги.
Так тихо і безмовно в лісі, в полі.
Лис заскриплять у верховіттях явори,
Й про щось з вітрами гомонять тополі.
Листок останній тихо з дерев впаде,
Вітер його то кине, то злеліє.
В щось дивне і несміле, легке й неземне
Земля вдягнутися давно вже мріє.
Знов листопадово, тривожно на душі.
Проходять дні, летять роки, життя мина…
Вже скоро осінь заховається в імлі.
А ночі й дні нам рахуватиме зима.
***
Вже в золото вдягнулися літа,
І журавлями спогади курличуть.
В краї далекі молодість втіка,
Сади осінні на гостину кличуть.
Час плине непомітно, мов ріка.
Недавно молодість цвіла весною,
А нині сад осінній зустріча,
Веде углиб за руку нас з тобою.
Хоч осінь позолотила літа,
Принесла сум, тривоги, тиху втому,
У серці й досі молодість жива,
Весна душі ніяк не йде додому.
Радієм сонцю і новому дню,
Дрібненькій квітці і травичці в росах.
І про майбутню мріємо весну,
Хоч золото в роках і срібло в косах.
Кружляє листя, мов роки життя,
Що мчать, спішать, наче у вирій птаство.
Ключем пташиним линуть в майбуття
Прожиті роки - золоте багатство.
А роки наші, мов достиглий сад,
І радості, і смутку так багато.
Та хочеться вернутися назад,
Туди, де ми малі, де мама й тато.
Вітри в багрянець знову сад вберуть,
Поміж дерев відлуння тихих кроків.
Нехай завжди у серці в нас живуть
Весна душі і осінь наших років.
