Поезія Ващишин Надії
Намалюю літо фарбами любові,
Ніжності рожеві візьму кольори.
Уплету я барви щастя веселкові.
І пташину миру випущу з руки.
Намалюю літо голубінню неба,
Колір хліба й сонця сміло додаю.
Ще й маки й волошки змалювати треба,
Ромашкове поле й дерева в гаю.
Намалюю літо, що згубилось в квітах,
В зелені діброви, в глибині ріки,
І в полях безкраїх, урожаєм вкритих…
І несуть на крилах літо ластівки.
А ще намалюю вузеньку стежину,
Ту, що до порогу отчого веде.
Намалюю хату, подвір’я, родину,
Маму, що з дороги дітей свої жде.
Намалюю літо фарбами кохання,
Почуття найкращі в картину вкладу.
Візьму у долоні всі свої бажання,
І на крилах мрії тихо полечу.
***
Я народилась в липні , серед літа,
Коли дзвенить пташками зелен гай.
І скрізь цвітуть барвисті ніжні квіти.
Здається, що земний навколо рай.
З дитинства полюбила літню пору,
А липень, наче рідний брат мені.
Розквітле диво біля мого двору
І соловейка чарівні пісні.
Чарівні маки і волошки в житі,
А збіжжя в полі чисте, золоте.
Сади плодами молодими вкриті,
Вітрець розмову з вишнями веде.
А небо синє-синє, безконечне.
І сонце в нім долає світлу путь.
Метелик щось на вушко квітці шепче.
І бджоли десь над липами гудуть.
І пахне літо чебрецем і медом.
Яка пахуча скошена трава!
Тремтить росинка під ранковим небом,
світанок пісню тихо їй співа.
Десь є чудові і моря, і гори,
Ліси і ріки, села і міста.
Мені ж найкращі мої рідні доли,
Моя безмежна, дорога земля.
Тут все моє: і поле, й ліс, долина.
Природа неймовірна в цій порі.
Моє коріння тут, моя родина,
Й лелека в хаті в нас на димарі.
Живу і вірю: прийде нове літо,
Настане перемоги світлий час.
Усюди зацвітуть чудові квіти,
І мирне небо обійме всіх нас.
***
Повільно літо вже іде від нас,
Склада свою валізу на порозі.
І кошик спілих яблук світлий Спас
Несе на зустріч по курній дорозі.
Трусить і груші, й яблука в саду.
Сливок у кошик треба притулити.
Від нас він хоче відвернуть біду,
І небо Спас нам хоче прихилити.
Щоб проживали в щасті і добрі,
І мирною була наша дорога.
Нарешті щоб прийшов кінець війні,
І засміялась сонцем перемога.
І так чекалось, коли прийде Спас,
А сон ніяк не йшов, до перших півнів.
Уже спливає літа світлий час,
За ним спішать осінні коні дивні.
А літо ще зігріє нас теплом,
Бо серпень сонечком буде багатий.
Бабця казала: Яблуневий Спас –
Це вже не літнє, а осіннє свято.
-Звичаї рідні свято бережіть,
Бо ви – мала частинка свого роду.
То ж, як зіницю ока бережіть
Традиції вкраїнського народу.
***
Стомилось барвисте щедре літо,
І на дорогу часто погляда.
Теплим промінням гріє ніжні квіти,
І сливи, й груші соком налива.
Часу лишилося у літа небагато,
Бо час біжить, летить. Не йде!
Літо спішить зробити все завзято,
То тут, то там ще колір підведе.
Червоним – яблука, груші – брунатним.
-жовтогарячого ще сонцю дам.
А синій – сливам й гронам виноградним,
А голубого – чистим небесам.
А на світанні кришталеві роси
Насипле літо в трави з рукава.
І раннього туману сиві коси
Постелить в полі, де прийшли жнива.
Злотиста осінь – літечка сестричка
Зібралась уже в далеку путь.
-Ось тільки візьму нові черевички…
-І парасольку, осінь, не забудь!
Крокує сміло жовтокоса осінь.
Так жаль, що літо в далеч відліта.
Змінилася і неба чиста просинь.
Спішить не літо, так біжить життя.
Минає літа вже остання днина.
Пташкою лине за зелений гай.
І літечка барвистая свитина
Ховається за тихий небокрай.
